Священник і батько водночас. Як нести цю важливу місію, як поєднати ці два обов’язки перед собою і перед іншими, щоб не занедбати ні служіння на парафії, ні важливої ролі в сім’ї? У наш час, коли в церкві візантійського обряду більшість кандидатів до Священства обирають одруження, для чоловіків є великим викликом і випробуванням готуватися до Tаїнства Cвященства і водночас в Tаїнстві Подружжя починати шлях чоловіка i батька. Готуючись до першого Tаїнства Cвященства (у церкві не має кращих чи гірших таїнств), кандидат вступає до семінарії, туди, де його формують духовно, інтелектуально, виховуючи і готуючи до душпастирської місії. У семінарії, немов у розсаднику, він, наче паросток під сонцем, отримує все для росту і життя. За п’ять -шість років ця „рослина“ буде достатньо зрілою, щоб зерна її старань, навчання, досвіду могли наситити церковну громаду, прорости в душах, душах людей парафії. Ось тепер виникає важливе питання. Цей паросток дозрівши у семінарії, хоче створити сім’ю ще до рукоположення і „потребує“ відповідної дружини. Як, де шукати ту, яка стане справді дружиною, другом, підтримкою, яка буде розділяти їхній шлях у вірі, любові, розумінні і терпінні? Пошуки дівчини – це важливий вибір для майбутнього священника. Часто виникає враження, що одне таїнство приноситься в жертву іншому, що шлюб приноситься в жертву священству. Одне таїнство ніколи не може бути замінене іншим, тому що обидва вшановуються в третьому таїнстві, а саме у Пресвятої Євхаристії. Подружнє життя є викликом для священника в сенсі Євангелія і не повинно розглядатися як проста „поступка“ людським потребам і бажанням. Одружений священник і його дружина повинні так само бути прикладом успішного життя в дусі Євангелія для парафіян. Це вимагає поглибленого ознайомлення з богослов’ям подружжя як формою учнівства ще під час навчання, яке священник хотів би провадити разом із дружиною. Питання про становище дружини священника на парафії та в житті сім’ї сьогодні набуває особливого значення, оскільки за останній час багато чого суттєво змінилося. Дружини священиків дуже часто змушенні займатися своєю професійною діяльністю, заробляючи гроші, і не хочуть, або і не можуть бути „слугинею“ при парафії. Важливою відмінністю у розумінні шлюбу є те, що західний церковний обряд звертає шлюбну церемонію до земного життя подружжя та їхнього конкретного спільного життя у шлюбі, сім’ї та суспільстві, тоді як східний церковний обряд більше дивиться на життя подружжя з містично-сотеріологічної та есхатологічної перспективи. Вже одне це свідчить про те, що, згідно з розумінням церкви, шлюб не тільки благословляється, але й набуває абсолютно нового виміру через літургійний обряд. Згідно зі східним розумінням, Христос прийняв людську природу, але сам прийшов не з землі, а з неба (1 Кор 15,45-47), щоб як новий Адам відновити рівновагу статей (Гал 3,27-29), саме тому церква говорить про подружній союз як про „велику таємницю“ любові (Еф 5,32).[1] Подружнє життя формує „малу церкву“ не тільки тому, що вона є ядром людського суспільства, бо в ній містична дія церкви веде до освячення людини і людського суспільства як основи нового світу (пор. 1 Кор 7,12-14). Таким чином, шлюб відображає внутрішнє тринітaрне життя, так само, як походження шлюбу лежить не в гріхопадінні, а в первісному творінні, оскільки його створив триєдиний Бог. Усе це чітко відображено в обряді, який пов’язує благословення нареченого і нареченої з Божим благословенням Адама і Єви в раю і сповненням людства в новому Єрусалимі в кінці часів (Одкр 21,2). Все це свідчить про високі стандарти, яким повинен відповідати священник у своєму шлюбі і разом з ним. Тому він потребує доброго і духовного приготування до Таїнства Подружжя.
Читаючи праці отців церкви, я натрапив на дуже цікаве порівняння святого Івана Золотоустого [2]; порівняння, яке, мені здається, не втратило актуальності і в наші дні. Він пише: „Навіть за часів апостолів чоловіки і жінки були разом, тому що чоловіки були чоловіками, а жінки були справді жінками. Але тепер все повністю змінилося. […] У ті часи жінки були доброчесними, чоловіки цнотливими і безшлюбними. […] Тоді жінки могли подорожувати, не ризикуючи отримати погану репутацію, тоді як сьогодні вони навряд чи можуть уникнути підозр, навіть якщо не виходять з дому. Це принесло з собою пристрасть до вишуканості та розкоші. Тоді думки жінок були зосереджені на тому, як сприяти проповіді Євангелія, а сьогодні – як виглядати підтягнутою, красивою і чарівною, при цьому вони шукають своєї слави і щастя, про піднесеність і велич добрих справ вони навіть не мріють. Де бачили дружину, яка б старанно намагалася вдосконалювати свого чоловіка? Де чоловік, який намагається вдосконалити свою дружину? Ніде. Навпаки, всі зусилля жінок поглинуті турботою про золоті прикраси, одяг та інші подібні прикраси для тіла і про примноження свого багатства; зусилля чоловіків спрямовані на те ж саме і на багато іншого, але завжди тільки на земне. Хто питає про звичаї та виховання дівчини, перш ніж одружитися з нею? Ніхто, але спочатку ви запитуєте про гроші, майно, активи будь-якого роду, так само, як якщо б ви хотіли здійснити купівлю або укласти комерційну угоду. Ось чому шлюб часто називають контрактом. Як часто я чув, як люди кажуть: він уклав з нею шлюбний контракт, що означає: він одружився з нею. Люди укладають шлюб так, ніби це купівля чи продаж, і таким чином грішать проти Божих установлень. […] Тому прошу вас не дивитися на гроші і багатство, а на скромність і поміркованість. Розпитуйте про побожність і чесноти дівчини; це зробить вас щасливішими, ніж хтозна-які скарби. Якщо матимеш Острах Господній, то й інше тобі додасться; якщо ж не зважатимеш на це, тоді втратиш одне і друге […].“
Слова Тертуліана , які він пише у листі до дружини показують і нам усім велич, краcу, щaстя, однозгідність і любов між чоловіком і дружиною у християнському подружжі.
„Де я знайду сили описати щастя подружжя, укладеного перед Церквою, підтвердженого в Євхаристії, запечатаного благословенням, сповіщеного ангелами і схваленого Небесним Отцем? […] Якою прекрасною парою є пара вірних, які мають одну надію, одну мету своїх бажань, один спосіб життя і один вид служіння! Вони є братами і сестрами, співробітниками, немає ніякої різниці ні в дусі, ні в тілі. Вони разом моляться, разом роблять метанії, разом постять, разом навчають, разом наставляють, підтримуючи один одного. Вони разом відвідують храм Божий і трапезу Господню, так само однаково поводяться у скорботах, переслідуваннях і в добрі дні. Ніхто не таїться від іншого, ніхто не уникає іншого, ніхто не є тягарем для іншого. З радістю відвідують хворих і приходять на допомогу нужденним. Милостиню дають без вагань і сумнівів, жертвоприношення проводять, не викликаючи роздратування, щоденне дотримання релігії відбувається безперешкодно. Знак святого хреста роблять не крадькома, побажання не з заздрістю, благословення не промовляється лише подумки. Псалми та гімни лунають з обох вуст, і вони змагаються між собою, хто краще заспіває хвалу Господу. Бачити і чути таке – радість для Христа. Таким подружжям Христос посилає свій мир.“[3]
[1] Пор. Іван Золотоустий, Гом. 12,5 in Col. (Ст. 62,387).
[2] Пор. Іван Золотоустий, Matthäus-Kommentar 73,3-4, в: Texte der Kirchenväter III, Мюнхен 1964, 573-576.
[3] Тертуліан, An seine Frau 9, в: Texte der Kirchenväter III, Мюнхен 1964, 551f.