Дорогі співбрати у священичому служінні, дорогі семінаристи!
На завершення зимового семестру 2024/2025 ми хотіли б разом поміркувати над важливою темою. Темою, яка хвилює кожного з нас. Темою, що впливає на наше суспільство та змінює весь світ.
Йдеться про те, як ми використовуємо мобільні телефони та інтернет. Адже сьогодні смартфон став нашим незмінним супутником і помічником у повсякденному житті. Він не лише допомагає нам швидко отримувати необхідну інформацію, а й ставить перед нами серйозні виклики.
Чи замислюємося ми над тим, як цифрові технології впливають на наше життя, зокрема на нашу духовність? Де межа між корисним використанням і надмірною залежністю? І, нарешті, як це співвідноситься з тією свободою, яку дарував нам Бог?
Запрошую вас разом обговорити ці питання та знайти відповіді. Дозвольте навести приклад. Я тримаю в руці мобільний телефон компанії Nokia, випущений у 2002 році. Лише деякі з вас знають цю компанію, а ще менше – цю модель: Nokia 3410. Дехто з вас тоді лише з’явився на світ.
У 2004 році мої батьки придбали мені цей телефон. Я був гордим власником і, здавалося, найщасливішим семінаристом у світі. Проте вдома мені доводилося щоразу підійматися на горище, щоб зателефонувати – там був кращий зв’язок. У порівнянні із сучасними смартфонами, цей пристрій не мав жодних додаткових функцій. Проте він дозволяв дзвонити батькам, знайомим і друзям, мав кілька ігор, які швидко набридли, і, звичайно, будильник, що допомагав мені вчасно вставати на Літургію. Не знаю, навіщо я взяв цей телефон із собою в Айхштетт, де він пролежав у шухляді цілих 17 років. Але для мене він став дорогоцінним нагадуванням про студентські роки та «кам’яний вік» цифрових технологій. Цей старий телефон Nokia спонукав мене до сьогоднішніх роздумів.
Сьогодні в мене вже п’ятий мобільний телефон, але цього разу не від Nokia, а від Apple – iPhone. Це потужний пристрій із безліччю функцій та додатків і, найголовніше, з доступом до інтернету, WiFi. З його допомогою можна робити майже все: рахувати, здійснювати банківські операції, спілкуватися в чатах, писати електронні листи, слухати музику, дивитися фільми, консультуватися з «доктором Google», переглядати соціальні мережі, а навіть молитися Часослов.
Здається, що на всі ці можливості нам не вистачило б і 24 годин на добу… Але виникає головне питання: як усе це впливає на моє життя? Не на мою продуктивність, а саме на життя, у якому я прагну радості, духовного зростання як людина, християнин і кандидат до священства. Адже мобільний телефон – це лише річ, яка, у гіршому випадку, може зробити нас залежними. Часто спостерігаю, як сучасна молодь, замість живого спілкування, відразу тягнеться до телефонів, «вбиваючи» дорогоцінний час у соціальних мережах. Це небезпечне явище, адже втрата навички живого діалогу може бути фатальною не лише у стосунках між двома людьми, а й у стосунках з Богом. Телефон може зайняти місце Бога. Він вимагає уваги завжди – навіть під час богослужінь, коли служиться Євхаристія чи Вечірня. Якщо в такий момент я тримаю в руках телефон замість молитовника, якщо мій розум зайнятий стрічкою новин, а не молитвою, то я поклоняюся не Богові, а цьому пристрою. А це вже не просто звичка – це ідолопоклонство. Цього не повинно бути! Значить, щось не так усередині мене.
«Нехай кожен випробовує себе», – каже святий апостол Павло (1 Кор 11,28). Нехай кожен із нас знайде правильний баланс у використанні мобільного телефону та інтернету. Нехай кожен випробує себе, поглянувши на своє духовне життя, свої бажання, потреби, цінності та пріоритети.
Так званий «iGod» і засновник компанії Apple Стів Джобс (1955–2011) у своїй відомій промові перед випускниками Стенфордського університету (2005) розповів три особисті історії. Перша була про просту, але глибоку річ – вміння розпізнавати життєві зв’язки. Це усвідомлення дає нам мужність працювати, шукати «золоту нитку» у всіх подіях нашого життя. Як богослови, ми могли б назвати цей аналіз біографії Джобса своєрідним іспитом совісті. Для нас «золотою ниткою» є не просто доля чи випадок, а Божа воля та Його провидіння. Стів Джобс говорив про важливість розуміння життєвих взаємозв’язків: «…Коли ви вдивляєтеся у далеке майбутнє, ви не можете побачити, де знаходяться зв’язки. Це стає можливим лише тоді, коли ви озираєтеся назад. Іншими словами, ви повинні вірити, що кожен камінчик вашої життєвої мозаїки є важливим для творення загальної картини. Ви повинні довіряти чомусь – інтуїції, долі, життю, кармі, будь-чому. Тому що віра в те, що в якийсь момент окремі фрагменти мозаїки будуть зібрані разом, дає вам впевненість слідувати за покликом свого серця…»
Друга історія була про любов і втрату. Вона вчить нас, що потрібно любити те, що робимо, і цінувати тих, хто поруч із нами.
Стів Джобс висловив цю думку так: «Ви повинні знайти те, що ви любите – це стосується як вашої роботи, так і вашого особистого життя. І єдиний спосіб досягти задоволення – це робити те, що ви вважаєте великою справою. А єдиний спосіб робити хорошу роботу – це любити те, що ти робиш. Якщо ви цього ще не знайшли, то продовжуйте шукати, не зупиняйтеся». Як богослови, ми можемо сказати, що ця думка цілком християнська. Євангеліє від Івана постійно наголошує, що людина має шукати, щоб знайти Христа (пор. Ів 1).
Нарешті, третя історія Джобса – про смерть. Він говорив про неї як про неминучість, але водночас як про каталізатор змін: «Ніхто ще не уникнув її. І так має бути. Тому що смерть – це, мабуть, найкращий винахід життя. Вона розчищає старе, щоб звільнити місце для нового». З богословської точки зору, ця думка не є цілком християнською, проте містить певні елементи християнської віри. Ми знаємо цю істину розумом, але наскільки легко втілити її в житті? Особливо зараз, у світі, де люди стають дедалі залежнішими від соціальних мереж. «Час обмежений, не витрачайте його, живучи чужим життям. Не потрапляйте в тенета інших – це означало б жити з тим, що придумали інші люди. Не дозволяйте хаосу, створеному думками інших, заглушити ваш внутрішній голос, голос вашого серця» (Слова Джобса).
Ці слова змушують нас замислитися: А що з нашою свободою? Чи я справді вільний, якщо постійно залежний від свого мобільного телефону?
Чи я вільний, якщо не можу знайти собі іншого заняття, окрім як бездумно гортати стрічку новин? Ці роздуми особливо актуальні напередодні Великодня.
Піст – це не лише утримання від м’яса чи пива. Це насамперед здорова дистанція від інтернету, молитва, добрі стосунки з людьми та внутрішній мир. Адже м’ясо чи пиво, спожите в п’ятницю, через кілька годин залишить наш організм. А те, що ми бачимо в інтернеті – сцени насильства, сцени еротичного характеру, зневаги до людини – залишиться в нашій пам’яті назавжди. Чи справді ми хочемо носити цей тягар у своїй душі? Він робить нас невільними. Святий апостол Павло застерігає нас у Посланні до Галатів:
«Ви покликані до свободи, брати й сестри. Та не використовуйте свободу, як привід для плоті, але служіть один одному в любові» (Гал 5,13). А в 1 Коринтян ця думка звучить ще сильніше: «Усе мені можна, та не все на пожиток. Усе мені можна, але мною ніщо не повинно володіти. […] Хіба ви не знаєте, що ваші тіла́ – то члени Христові? […] Хіба ви не знаєте, що ваше тіло – то храм Духа Святого, що живе Він у вас, Якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (1 Кор 6,12-20). Амінь.