переклад з німецької: духівник о. Іван Качала, коректури: о. д-р. Андрій Михалейко
Після II. Ватиканського Собору і десь до кінця 70-их, – час, коли я сам був семінаристом-, завдання і служіння духівника зводилося часто до того, що він був „director vitae spiritualis“ (директор духовного життя) семінариста. Він організовував духовні вправи, мав дух. точки на розважання, сповідав, давав реколекції і був до диспозції семінаристам в духовних справах. Тут не йшлося про особливу конфідейційність, адже функції, які виконував духівник були загально відомі, подібно як у випадку „ forum externum“.
На сьогоднішньому ж етапі служіння і функції духівника відносяться до „Forum internum“. Виглядає так, що все поле його діяльності відбувається тільки на даному форумі. Тому тут же повстають запитання, як застерігти і уникнути певне суперництво чи конкуренцію між „Forum externum“ та „Forum internum“? Де точно проходить лінія розмежування? Яка прозорість необхідна між цими двома областями формації семінаристів і як виглядає це все на практиці? Тому наша зустріч тут y Львові може нам допомогти краще усвідомити яку роль відіграють ці два форуми та як вони врегулювуються.[1]
І. Вихідна точка визначення двох форумів
Найперше повстає питання, чи можна чітко розрізнити функції ректора семінарії і духівника семінарії, відповідно нa два форуми: externum та internum. Мусить духівник, який своїм служінням бере активну участь в житті семінарії, постійно мовчати і не втручатися, коли порушуються важливі питання під час службових нарад чи засідань ректорату. Якщо наприклад семінаристи в своєму колі дещо обговорюють і це залишається між ними, чи не може таке саме і відбуватися між ректором і духівником. Коротко кажучи, ректор і духівник мусять сьогодні поставити собі запитаня, де починається forum internum, а де закінчується forum externum.
Важливість таких питаннь стає ще більш актуальною, коли ми їх, наприклад, спрямуємо тільки на особу ректора. Чи дозволено йому створювати, свій особистий „internum“, якщо під час розмови семінарист довірив йому щось особисте, через що ректор змушений мовчати? Що дозволено ректорові питатися у семінариста, без того щоб залишити поле „forum externum“ ? Чи має ректор право запитатися у семінариста, хто є його духовним отцем, або чи семінарист мав інтимні стосунки з протилежною статтю, або можливо він має гомосексуальні нахили? Чи дозволено ректорові питатися кандидата перед свяченнями, чи той сексуально себе задовільняє? Цю звіт-розмову ректор має пізніше подати єпископу-святителеві в так званому скрутініум (формуляр на свячення для єпископа).
Натомість духівник мусить себе запитати, чи він диференціює між „Forum internum“ і таємницею сповіді? І чи бувають в його практиці моменти, коли він не може мовчати на ту чи іншу справу? Чи має духівник право, а чи можливо мусить, запитати семінариста про певні речі (конкретні чи загальні), коли той наприклад має іншого дух. отця поза семінарією?
З цих вище поданих питаннь чітко вимальовується важливість як і forum externum так forum internum в вихованні семінаристів. Звичайно в цій формації залишaється багато чого не вирішено, що потребує точнішого правового і духовного роз´яснення.
Для того щоби все це не виглядало взагалі неможливим звертаємо найперше погляд на канонічне право латинської традиції, а також історичний розвиток двох форумів, для того щоби в подальших розділах зконкретизувати і спроєктувати ці знання на сучасні реалії у формації семінаристів.
ІІ. Церковно-правові правила двох форумів
Застосування влади проводу в Римо-католицькій Церкві залежить від внутрішньої або зовнішньої сфери. Згідно кан. 220 (Кодекс канонічного права 1983 року) віруючі мають право на конфіденційність, тобто їхні справи можуть вирішуватися виключно в рамках forum internum, наприклад коли є небезпека втрати доброго імені. Все ж таки прийняте рішення в даному форумі залишається актуальним і для зовнішньої правової площини. З правової точки зору церковна влада поширюється на два форуми, що є виявом пастирської влади церкви. Тому, те що було прийнято в forum internum має юридичну силу і для forum externum. Це найкраще можна побачити на прикладі диспенз в подружньому праві. Отже, надана диспенза в forum internum, поза Тайною Подружжя не потребує повторного підтвердження для forum externum. Взагалі то на обох форумах можна приймати рішення, надавати диспензи, звільняти і все це матиме правову силу.
Коротко кажучи, згідно канонічного права forum externum та forum internum є двома майданчиками поширення одної і тої церкoвнoї влади. На першому майданчику йдеться про добро Церкви, її життя та діяльность – інтереси спільноти стоять на першому місті; на іншому майданчику, тобто в forum internum йдеться передусім про добро кожного зокрема (salus animarum).[2]
Відповідно до цього є не просто описатити сфери служіння як ректора семінарії – forum externum-, так і духівника – forum internum. Розрізнення обох форумів служить найперше семінаристу, його правам та захисту його особистості. Цей короткий огляд двох форумів з боку канонічного права показав, що тут не йдеться про абсолютно протилежні області, а радше тут йдеться про врегулювання життя церкви на основі церковного права.
Як підсумок першого золотого правила двох форумів вимальовуються настумні гіпотези: Час семінарійної формації має служити передусім розвитку особистості семінариста як людини. Розрізнення цих двох форумів cприяє якpаз такому розвитку. Семінаристи можуть з власного досвіду підтвердити велике значення і важливість обох форумів. Часто навіть вислови чи твердження сказані в forum internum не зникають безслідно, але але мають наслідки на зовнішню сферy, на церковне життя. Ці наслідки не є такі самі як ті, які виходять безпосередньо від forum externum.
Гармонійна співпраця єпископа, ректора і духівника завжди має позитивний вплив на семінариста, а саме те, що його сприймають як особистість, з його неповторністю і цілісністтю; те що його поважають і ним дорожать. Саме до влади єпископа належать ці два форуми, за які він несе відповідальність як і відповідальність за формацію семінаристів. Тому наступний розділ матиме за мету конкретно представити служіння єпископа.
ІІІ. Принципи і методи двох форумів з огляду на єпископське служіння[3]
Особливе завдання кожного єпископа в рамках формації семінаристів є наголошувати про важливість покликання. В „Декреті про служіння і життя пресвітерів (Presbyterorum ordinis)“ в § 11 (зноска 89), посилаючись на промову папи Павла VI, сказано наступне: „Божий поклик виражається двома способами, чудесними і однозгідними між собою: перший – внутрішній, благодатний, голос Святого Духа, невимовної внутрішньої краси, що його збуджує у незбагненних глибинах людської душі, сумирний і сильний голос Господа; а другий – зовнішній, людський, видимий, суспільний, правовий, конкретний, голос кваліфікованого служителя Слова Божого, апостола, єрархії, як необхідний інструмент, бажаний і встановлений Христом як засіб перевести на доступну мову послання Божого Слова і Божої заповіді.“
Відповідно до вище описаного розмежування стає ясно, що покликання до священства має також співпадати з голосом ієрархії, тобто єпископа. Служіння, завдання і значення єпископа в формації священиків є чітко описано в вище згаданому декреті. Єдиний, хто вирішує і має право допустити, або не допустити кандидата до свячень є єпископ. На відмінну від інших Таїнств, в Священствi не йдеться про природне право християнина на дане Таїнство. Тому єпископ мусить добре перевірити кандидата перед тим як його рукоположити.[4]
Лист Конгрегації в справах богослужінь і дисципліни Святих танїнств від 10 листопада 1997 про Богослуження і Таїнства говорить, що завдання єпископа давати оцінку кандидатові на свячення є надзвичайно важким. Єпископ з своїм остаточним рішенням знаходиться між Forum externum та Forum internum. Для того, щоби уникнути непорозумінь чи конфліктів рекомендується вже на початку навчання проінформувати семінаристa про вимоги та передумови, необхідні для успішного завершення навчання та прийняття свячень.[5] Таку інформацію надає єпископ або ректор за згодою першого. В скрутініум єпископ виходить з того, що кандидат на свячення має духовний супровід і регулярно приступає до Таїнства Покаяння. При всій цій процедурі не є виключенням певні „сірі зони“, як наприклад: кандидат не є впевниний щодо своєї сексуальної орієнтації (про це може пізніше довідатися або догадуватися його майбутня парафія). Не єпископ має „порпатися в душі“ кандидата під час скрутініум, але кандидат сам має прямий обов´язок відкрито, щиро і чесно представити себе і все чим він живе. „Kандидат мусить себе представити так, яким він є насправді. Недопустимим є факт, що кандидат через підступ або обман намагається досягнути позитивного судження про нього“.[6]
Під час розмови кандидата з єпископом існують певні зони конфлікту. Чи дозволено єпископу ставити питання, як часто семінарист приступає до сповіді? Якого він є сексуального розположення? Який він мав сексуальний досвід? Чи він мав інтимні стосунки з кимось? Наступне, чи є доцільно єпископу ставити кандидату запитання, хто є його духовним отцем, адже від цього може змінитися загальна опінія на семінариста. Як наслідок семінарист буде вибирати такого духівника, який найперше імпонує і подобається єпископу. Тому потрібно зважати на доречність такого роду питань. Не потрібно є єпископові знати, в який спосіб проходить духовний супровід, і що про даного кандидата думає його духівник або сповідник.
Гюнтер Аззенмахер підсумовує це наступним чином: „ [На суді наприклад, є заборонено змушувати когось складати присягу, якщо припускається, що він і так скаже неправду].
Той, хто ставить запитання, несе також відповідальність за отриману відповідь. Говорити правду не можна змусити нікого. Тому для того, хто має певний намір щось досягнути, не є перешкодою сказати неправду. Кандидат, який бачить, що його особу серйозно сприймають і поважають має багато більше шансів розпізнати правду і відповідно до цього діяти.“[7]
IV. Принципи і методи двох форумів з огляду на служіння ректора
Як ми вже зауважили церковна влада пошируюється як на зовнішню область (Forum externum) так і на внутрішню (Forum internum). Однак в семінаріях канонічне право виразно розділяє ці два форуми (CIC 1983 кан. 240 § 2; 984 § 2; 985). Якщо брати наприклад звичайну семінарію, тоді тут зразу повстає питання, як ці два форуми виглядають на практиці. Чи вони дотримуються тими, які несуть відповідальність за виховання семінаристів. Для того, щоб краще зрозуміти це розмежування, пропоную розглянути найперше функції і служіння ректора у формації семінаристів.[8]
Ректор, а не духівник, має обов´язок дбати про чітке розмежування двох форумів та їхнє збереження. До його завдань належить також дбати про захист і незалежність forum internum. Сильний і незалежний forum internum є запорукою доброго проводу семінарії.
Якщо, наприклад, ректор не має довіри до духівника, духовного отця чи сповідника в області forum internum, він показує тим самим, що не визнає forum internum на рівні до його повноважень та влади. Подібно до єпископа ректорові не дозволено сповідати семінаристів, над якими він має владу і на яких він мусить писати характеристики. Тут треба запитатися, чи є ще і інші питання, які не доречно ставити з сторони ректора; питання які відносяться до forum internum. Всі розмови чи cпілкування семінариста з ректором мусять залишатися в межах externum і не виходити по за його межі. Однак може статися так, що ректор будує свій „приватний forum internum“, „ клуб однодумців“ створюючи поле довір´я, на кшталт „між нами кажучи“ і так далі… Такі дії чи різнородні питання збивають семінариста з пантелику, а ректора роблять залежним і зв´язують йому руки в його судженнях i діях. Натомість семінаристи для власної вигоди можуть свідомо підводити ректора до такого роду „довірливого спілкування“.
Що стосується духовного супроводу, то звичайно ректор має обов´язок наполягати і спонукати семінаристів, щоб вони користали з духовного супроводу, але він, на мою думку, не має права питатися семінаристa, якого він має духоного отця. Відповідати на таке питання – взагалі при необхідності – можна лише в forum internum, чому? Якщо наприклад, семінарист сказав ректорові, хто є його духoвним отцем, а цей духовний отець не користується особливою доброю репутацією в ректора, то це може мати також негативні наслідки для даного семінариста. Справа виглядає по іншому, якщо на початку навчання ректор подав список певних священиків, яких семінаристи можуть вибрати за духовних отців, тоді не існує ніяких упереджень, щоб не відповідати ректорові.
Навіть питання, як часто семінарист відвідує духівника, вже заторкує forum internum, адже на основі його відповіді ректор може вималювати собі картину, чи даний семінарист серйозно ставиться до своєї духовності. Та чи інша відповідь може взагалі не відповідати дійсності. Не виключений і той факт, що семінарист, щоб догодити, подобатися, і для звітності ректорові, спеціально відвідує духівника чи духовного отця.
Не дозволено є ректорові розпитувати, хто саме є сповідником семінариста. Згіно канонічного права (CIC 1983 кан. 240 § 1) семінарист має право вільно обирати собі сповідника. Якщо ректор вимагає таку інформацію, тоді він виглядає шпигуном і це жодним чином не сприяє довір´ю між обома сторонами.
Не дозволено для ректора ставити питання, що стосуються інтимної сфери семінариста, як наприклад сексуальної орієнтації, сексуальних стосунків на даний момент чи в минулому. Такі дії порушують і зневажають область forum internum і провокують семінариста говорити неправду, адже сказана ним правда може мати для нього фатальні наслідки. Навряд чи буде доречним для семінаристa відповідати ректорові чи єпископові на питання інтимного характеру, так самo як він зробив би це перед духівником, дух. отцем чи сповідником. Тут йдеться насамперед про щирість і чесність. Така тактика не стимулює в семінариста особистої відповідальності за власне покликання, але радше сприяє певному роду „крутійства“ чи „дипломатії“, відповідати те, що хочуть почути (це показує також практика спілкування між самими семінаристами).
Навіть якщо би семінарист відверто і відкрито розповів ректорові про стан його речей інтимної сфери, тоді ректор стoяв би перед викликом, що він має написати в характеристиці на свячення. Ніхто з людей iз здоровою психікою нікому не буде вільнo говорити про особисту сексуальність, якщо він не довіряє тій особі. Розмову про внутрішнє, інтимне життя ніколи не можна змусити. І навіть коли це все ж таки сталося, семінарист може пізніше заперечити його вислови, як такі, що були сказані під тиском. Тому рекомендується, щоб ректорат семінарії ясно і конкретно представив семінаристам усі передумови для прийняття Тайни Cвященства. За допомогою ясності і конкретності інформації є легше для ректора визначати, чи кандидат є гірним для отримання свячень.
Ректор і віце-ректор мусять слідкувати і вміти розпізнавати „сигнали“ чи певні випадки в семінарійній спільноті, що стосується тих чи інших семінаристів і при необхідності застосовувати відповідні міри. Ректор має особливе завдання завжди представляти поведінку і навички семінариста в світлі його майбутнього служіння як свящeника, щоби даний семінарист був свідомий його дій. Тут ректор діє не особисто від себе, але у відповідальності за добро парафії, за добро цілої церкви.
V. Принципи і методи двох форумів з огляду на служіння духівника
Що стосується місця і служіння духівника в семінарії, то тут існує певна неясність. Ця неясність криється в канонічному праві. Кодекс канонів, передбачає в кожій семінарії духівника, хоча на жаль чітко не окреслює області такого служіння. Зазвичай служіння духівника безпосередньо пов´язується з forum internum. Тому наступні мої роздуми матимуть за мету чітко окреслити діяльність, функції та значення даного форуму у формуванні священиків.
До forum internum належать наступні особи: духівник (spiritus director; CIC 1983 кан. 239 § 2), духовний отець, так звані – moderator vitae spiritualis (CIC 1983 кан. 246 § 4) і сповідники (CIC 1983 кан. 240 § 1). Ці три духовні служіння в канонічному праві нажаль не відокремлюються одне від одного; наприклад духівник та духовний отець (CIC 1983 кан. 246 § 4) чітко не розмежовуються (Ratio fundamentalis 1985, 55).
Ернст Пухер слушно зауважує наступне: Функції духовного отця i функції духівника з юридичної точки зору є різні (пор. CIC 1083 кан. 239 § 2). Духівник як такий є невід´ємною частиною симінарійного вишколу; він є офіційним координатором духовного життя в семінарійній спільноті, а також духовним отцем окремих семінаристів. Духівник є покликаним єпископом на це служіння і діє від імені єпископа. Натомість духовний отець обирається самими семінаристами в приватний спосіб; священик, якому вони довіряють.
До особливого завдання духівника семінарії відноситься обов´язкова зустріч з кандидатом на свячення. На цій зустрічі духівник, в конфіденційний спосіб, зобов´язаний відкрито сказати свою думку про кандидата, а передусім, чи він має всі задатки (кан. 239 § 2), щоб прийняти сан. Ця висказана думка називається Votum.
Натомість духовний отець може, але не мусить висловлювати особисту думку про даного кандидата на свячення. B конфліктних ситуаціях перевага надається думці духівника.[9]
Кодекс канонів лат. Церкви 1983 (кан. 240 § 2) приписує наступне: „Ніхто не має права питатися духівника чи сповідника, чи семінариста допускати до свячень, а чи виключити з семінарії.“
В теорії все це виглядає легко і просто, однак на практиці постають деякі проблеми. „Чи дозволено ректорові і єпископові питати кандидата про думку (Votum) духівника відносно його гідності на прийняття свячень.“[10]
В Австрії, наприклад, в протоколі (скрутініум) на свячення є питання, на яке кандидат мусить в письмовiй формі відповісти, чи він про своє рішення, прийняти Тайну Священства, говорив з його духовним отцем або сповідником і чи названі особи схвалють таке рішення. Проблематика церковного права заключається в тому, що термін „духовний провідник“ не ясно означений. Хто саме розуміється під цим: семінарійний духівник, духовний отець чи взагалі тільки сповідник? Всі ці три особи входять в область forum internum і їм є заборонено відкрито маніфестувати їхню позицію, щодо свячень того чи іншого семінариста.
Інструкція єпископської конференції Німеччини 2004 дораджує: „Духівник може брати участь в різних рішеннях ректорату, які не суперечать його відповідальності за forum internum (§ 56).“
Часто духівник стоїть перед викликом, що йому дозволенo говорити з семінарійного співжиття, з його спостережень, а про що краще мовчати; з тої причини існує теза, що духівник не мав би брати участь у службових нарадах ректорату. Але я особисто, не дораджував б таке, адже через такі наради, духівник знає, що відбувається в семінарії і володіє інформацією. При таких нарадах духівник має можливість впливати на організацію життя в семінарії та вности свої пропозиції.
Особливе мистецтво духовного супроводу і формації для духівника є спілкуватися з семінаристами на духовні теми, знаючи, що вони обрали іншого священика для духовного супроводу. Духівник мусить поважати їхній вибір, однак це йому абсолютно не забороняє віч-на-віч дати особисту оцінку даним семінаристам.
Особа cповідникa відіграє особливішу роль в Forum internum. Якщо він бачить, що кандидат-пенітент на свячення не має необхідної зрілості або має певні перешкоди, тоді сповідник зобов´язаний відрадити його приймати свячення. Звичайно, що все це відбувається під таємницею сповіді. Cповідник має право сказати також, що якщо семінарист таки прийме свячення, то вони будуть незаконно прийняті. Зауваги чи сумніви відносно свячень сповідник мусить пенітенту-кандидату повідомити завчасно. Натомість семінарист не може звільнити свого сповідника від таємниці сповіді, щоби той свідчив перед ректором чи єпископом на його користь.[11]
Навіть коли виникають певні конфліктні ситуації відносно того чи іншого семінариста сповідник не має права обоговорювати це з духівником семінарії, хоча обидва працюють у forum internum. А також сповідник не має права представляти почуті в сповіді „випадки“ як його супервізію, хіба що він вносить суттєві корективи. В такий спосіб forum internum залишається непорушеним. В кінці кінців сповідник мусить мовчати на все, що стосується спільнотного життя семінарії, навіть і y випадку, коли його про це просить ректор.
Forum internum є свято непорушним. Якщо духівник, духовний отець та сповідник є однією і тією особою, тоді, те що було почуте на сповіді не можна тематизувати під час духовної розмови. Тільки в такий спосіб зберігається таємниця сповіді. Сповідь каяника є спрямована безпосередньо до Бога, а не до сповідника, тому сповідникові не дозволено заторкувати теми минулих сповідей.
Духівник семінарії несе відповідальність не тільки перед єпархіальним єпископом, чи семінарійним проводом, але безпосередньо перед самим семінаристом, особливо в делікатних ситуаціях, при негативних настроях в ректораті відносно того чи іншого семінариста. По-суті, служіння духівника не окреслюється тим, що він стоїть на боці семінариста, але радше духівник є особою, яка стоїть перед ним і його формує.
Духівник підпорядковується ректорові в справах повcякденного семінарійного розпорядку. Найкраще, коли ректор і духівник разом складають список духовних отців для семінаристів, обирають реколектантів, призначають дні духовної віднови і так дальше. Це я гарним знаком співпраці між ректором і духівником.
Натомість духовний провід, чи точки на розважання і інше належить обирати самому духівникові.
Не можна оминуте те, що, наприклад, ректор і віце-ректор в присутності духівника обговорюють окремих семінаристів. Тому тут неохідно чітко сформулювати певні критерії і вимоги до семінаристів і проіформувати їх про це. Цих правил і вимог семінаристи мусять бути свідомі кожного дня. В теперішній час існують у церкві такі тенденції як невизначеннiсть молодих людей, неяснiсть, суб´єктивізм. Тому такі інструкцiї допомагають молодим людям бути вірними своєму покликанню. „Тільки, коли відповідальні за виховання семінаристів особи діють згідно їхнього авторитету, тоді самим семінаристам є легше віднайти власну ідентичність, впорядкувати свій особистий життєвий досвід, стати самокритичними та вміти навчитися довіряти іншим.“[12]
На мою думку до вище сказаного треба зауважити наступне: Для успішного формування семінариста є необхідні не тільки критерії чи контроль ректорату, але дещо більше, а саме семінарист потребує доброзичливості, розуміння, підбадьорення, „уваги на практиці, уваги в повноті, життєвого прикладу для наслідування, особи, яка іде дорогою його покликання“.[13] Все це вимагати від ректора було б забагато, натомість духівник мав би стати особою, як би втілювала усі ці якості.
Дорога-покликання семінариста до священства не простa. Але разом з семінаристом по ній крокує його духівник. Тому тут вимагається взаєморозуміння, взаємодовіри між ректором і духівником, щоби ректор не думав, що той робить якісь махінації чи займається підозрілими справами. Kоли в тих чи інших ситуаціях виглядає, що ніби то духівник небезпосередньо, але віддалився від семінарійних правил і критеріїв, хоча насправді так не є. Це може спровокувати конфлікт між ректором і духівником. Таким чином, служіння духівника є дуже важливе в рамках процесу формації майбутніх священиків. І на кінець духівник в семінарії не є додатковими вухами єпископа чи ректора.
VI. Духовний супровід та два форуми: їх взаємодія під час семінарійної формації
Після того як ми розглянули деякі аспекти forum internum пропоную Вашій увазі поглянути на роль і значення духовного супроводу в семінарії. Як я вже зауважив духовний отець (moderator vitae spiritualis) вибирається самим семінаристом. На відміну від духівника і сповідника, духовний отець може в важливих речах, за згодою семінариста, відкрито давати свою оцінку.
Щоб уникнути можливих конфліктів та непорозумінь ректор і духівник мусять зразу ж на початку їхньої співпраці узгодити рамки forum externum і internum.
Без взаємного довір´я в проводі семінаріі не існує жодної формації майбутніх священиків. Зауваги, напімнення чи конфронтація одного форуму проти другого роблять нестерпним життя в семінарійній спільноті. Вміти довір´яти та вміти самому довіритися – дослід, який здобувається кожного дня. Довіра є дуже вразлива; довіру завойовується протягом тривалого часу, але втрачається за одну мить – особливо в очах молодих семінаристів. При втраті взаємодовіри страждають обидві сторони, залишаючи незаліковані рани (приклад Романо Гвардіні). Єпископ благословляє як ректора так і духівника на служіння в семінарії, бо він їм довіряє. Це довір´я єпископа як ректор так і духівник мусять підтверджувати кожного разу при зустрічax з семінаристами, тобто навчитися довіряти їм і в довірі супроводжувати їх на дорозі до священства.
Prof. Michael Schneider SJ, Die Unterscheidung von »Forum externum« und »Forum internum« in der Priesterausbildung.
[1] Vgl. zum Folgenden P. Capobianco, De notione fori interni in iure 1 canonico, in: Apollinaris 9 (1936) 364-374; J. Hahn, Das Forum internum und seine Stellung im geltenden Recht. Würzburg 1940; W. Bertrams, De natura iuridica fori interni ecclesiae, in: Periodica 40 (1951) 307-340; L. Bender, Forum externum et Forum internum, in: EICan 9 (1954) 9-27; K. Mörsdorf, Der Rechtscharakter der iurisdictio fori interni; B. Fries, Forum in der Rechtssprache. München 1963; K. Mörsdorf, Forum (internumexternum), in: SM II (1968) 55-60; E. Pucher, Zum Verhältnis von Forum externum und Forum internum besonders in der Ausbildung der Kleriker, in: ÖAKR 38 (1989) 494-504; H. Pree, Forum externum und forum internum. Zu Sinn und Tragweite einer Untersuchung, in: St. Haering / J. Kandler / R. Sagmeister (Hgg.), Gnade und Recht. Beiträge aus Ethik, Frankfurt-Wien 1999, 497-512; ders., Forum externum und forum internum. Zur Relevanz des Gewissensurteils im kanonischen Recht, in: AfkKr 168 (1999) 25-50; E. Pucher, Forum externum et internum, in: LKStKR I (2000) 708-710; M. Schneider, Die Unterscheidung von »Forum externum« und »Forum internum« in der Priesterausbildung. Köln 2012.
[2] Wer nun eine Leitung im äußeren Bereich ausübt, kann sie ebenfalls im inneren Bereich einsetzen, während derjenige, der sie im inneren Bereich besitzt, sie allein in diesem Bereich ausüben darf, aber: »Während im Forum internum sacramentale jede Beweisbarkeit ausgeschlossen ist (vgl. Cc. 508 & 1,1357 §1) und etwaige Aufzeichnungen vernichtet werden müssen, ist im Forum internum »extra actum sacramentalis confessionis« die Beweisbarkeit grundsätzlich möglich (vgl. c. 1079 § 3; vgl. c. 1082)« (H. Pree, Die Ausübung der Leitungsvollmacht, in: J. Listl und H. Schmitz (Hgg.), Handbuch des katholischen Kirchenrechts. Regensburg 21999, 156-175, hier 156).
[3]Vgl. zu den folgenden Ausführungen besonders G. Assenmacher, Das Skrutinium aus kirchenrechtlicher Sicht. Ein Entwurf (1998); ich verwende auch die hier angegebene Literatur. – Siehe auch G. May, Gewährung und Versagung der Zulassung zur Weihe: Theologia et ius canonicum (FG Heinemann 70). Essen 1995, 371-384.
[4] Die Praxis der deutschsprachigen Bischöfe, nämlich den Kandidaten persönlich zu »prüfen«, hat schließlich ihren Niederschlag in der Instruktion »Quam ingens« gefunden (Vgl. Rundbrief der Kongregation für den Gottesdienst und die SakramentenordnungProt. N. 589197 vom 10.11.1997). Aber selbst wenn es zu den genuinen Rechten eines Bischofs gehört, die Amtskandidaten vor der Weihe gut zu prüfen, spricht das Kirchenrecht in CIC 1987 c. 1015 §2 ebenso von einer persönlichen Weihepflicht des Bischofs, wobei nicht ausgeführt wird, was dies im einzelnen besagt.
[5] Auch vor einer Taufe und Firmung wird nicht investigativ nachgefragt. Ratsam wäre beispielsweise ein Motivationsschreiben, in dem der Kandidat seine Sicht zu den ihm vorgelegten Normen und Leitlinien Stellung nimmt.
[6] G. Assenmacher, Das Skrutinium aus kirchenrechtlicher Sicht. Ein Entwurf (1998), 6 (Ms.).
[7] Ebd., 6f.
[8] Vgl. zu den folgenden Ausführungen vor allem E. Pucher, Zum Verhältnis von Forum externum und Forum internum besonders in der Ausbildung der Kleriker, in: ÖAKR 38 (1989) 494-504; außerdem: K. Berkel, Eignungsdiagnostik: Eignung für die Berufe der Kirche. Hrsg. H. Stenger, Freiburg 1988, 147f.
[9] E. Pucher, Zum Verhältnis von Forum externum 9 und Forum internum besonders in der Ausbildung der Kleriker, 500f. Ansonsten schreibt das Kirchenrecht dem Spiritual keine konkreten Funktionen und klar umrissenen Tätigkeitsfelder zu.
[10] Ebd., 501.
[11] Das Beichtsiegel gilt so absolut, daß der Beichtvater die Spendung eines anderen 11 Sakraments wie etwa der Eucharistie oder Weihe ebensowenig verweigern kann, nur weil er in der Beichte Umstände erfahren hat, die dem Empfang eines solchen Sakraments entgegenstehen. Dies gilt auch, wenn von einer solchen Verweigerung niemand erfährt oder er den Semaristen wegen fehlender Disposition nicht von seinen Sünden lossprechen konnte (c. 980,987). Übernommen aus W. Weinberger, Voraussetzungen für die Zulassung zum Priestertum, 410.
[12] W. Weinberger, Voraussetzungen für die Zulassung zum Priestertum, 28.
[13] K. Hemmerle, Christus nachgehen. Jungen Menschen den Weg finden helfen, Freiburg-Basel-Wien 1980, 16.