„В жодному разі не хочу себе вивищувати, мовляв, я знаю Святе Письмо і пояснюючи його, я хочу пожинати якісь земні добра. Св. Письмо має небесне походження, там його коріння. Натомість я сам дуже хотів би пізнати і розуміти все, що там написано. Не як ваш вчитель я хочу бути для вас, а радше як той, хто вас радісно супроводжує. Хто просить, тому дається, хто стукає, тому відчиняється, а хто шукає, той знаходить. Все, що ми пізнали в Св. Письмі на землі, залишиться з нами і на небі“ (св. Єронім, лист до пресвітера Паулінія 53,10).
У програмі УГКЦ 2020 „Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом“ одним із пунктів стратегії є „Боже Слово і катехизація“. Блаженніший Святослав звертається у своєму пастирському листі з наступними словами: „[…] Через Боже Слово ми пізнаємо Христа, зустрічаємося з Ним і входимо у живі відносини з Ним. „Незнання Святого Письма – це незнання Христа“, – казав св. Єронім. Ми хочемо в наших парафіях наслідувати перших християн, щоб Слово Боже стало основою нашого церковного, парафіяльного, родинного, суспільного і особистого буття. […] У наших парафіях не повинно бути жодної родини, яка б не мала Біблії. Всіх вірних закликаю до щоденного читання Святого Письма, найкраще – через участь у біблійних гуртках парафії та через молитовне читання вдома […].“[1]
В дусі листа нашого Блаженнішого хочу представити Bам один із можливих методів розуміння i пізнання Божого Слова за допомогою молитовного читання Св. Письма – Lectio Divina.
Що таке Lectio Divina або Божественне читання?
Lectio Divina[2] з латині перекладається як «Божественне, духовне чи священне читання», та означає метод молитви і читання Святого Письма, спрямований на спілкування з Богом. На початку Lectio Divina було окресленням тільки священного тексту Святого Письма, під цим терміном не розумілося жодних духовних вправ. Сам термін Lectio Divina використовувався як слово-синонім до Святого Письма. Прикметник „divina“ походить з латинської і означає священний, святий, божественний. Вивчення і розважання над Святим Письмом було щоденною практикою в монастирях і така практика орієнтувалaся на певне досвідчення Бога в житті кожного. Св. Кипріян говорить: „Коли ти читаєш, сам Бог промовляє до тебе, але коли ти молишся, тоді ти промовляєш до Бога.“ А св. Ісаак Стелла († 1178) наголошує: „Нехай Христос буде для вас внутрішньо і зовнішньо написаною книгою: В Христі читайте, від Христа навчіться; те, що у Святому Письмі написано спрямуйте на Христа, […]. Нехай інші, бачачи вас, зможуть у вас розпізнати життя Христа.“
1. Історичний огляд
Lectio Divina бере свої початки з пустельного життя святих отців. Перші монахи практикували молитвy за допомогою священного тексту. Вони повтоpювали окремі вірші Біблії і розважали над ними.
Вислів Lectio Divina походить від Оригена (185-254). Цим вислом він заохочує до частого читання Святого Письма. „Шукай наполегливо і в упованнi на Бога знайдеш ти там глибокий зміст Священних Писань, який там захований.“
Папа Григорій Великий (540-604) підхопив ідею Оригена і розвинув Lectio Divina до духовного пояснення Святого Письма, яке базувалося на духовних розважаннях над Словом. Папа покликався тут на „ruminatio“, що значить, безперервне цитування пошепки одного і того ж вірша Біблії. Шепіт-цитування виглядав як „бурмотіння“. Така форма було дуже поширена серед монахів Єгипетської пустелі під час щоденної праці і часто порівнювалася з ремиганням тварин, тобто постійного „перетравлення“, а отже роздумування над Словом. Однак монахи звертали увагу не так на словесній вимові, але передусім на слуханні Cлова.
Св. Венедикт Нурсійський (480-547), батько західного чернецтва, у своїх правилах (48) також використовує термін Lectio Divina. Читання Святого Письма, молитва часослова та щоденна праця стали фундаментом спільнотного монашого життя. Ora et labora! Завдяки св. Венедикту Lectio Divina увійшла у західне монашенство, але з дещо зміненим характером. З „ruminatio“, безперервного цитування окремого вірша пошепки, утворилося літургійні богослуження, які поєднувалися з фізичною працею і читанням Святого Письма.
Однак систематичний метод розважання і молитовного читання Біблії (Lectio Divina) з’явився лише у 12 столітті. Він був започаткований і описаний монахом-картузіанцем Гвігоном ІІ. (1174-1193 / Франція) у творі „Scala claustralium – Ліствиця затворників/Драбина досконалості“. Згідно з Гвігоном ІІ. цей метод передбачає чотири етапи:
| 1. lectio | 2. meditatio | 3. oratio | 4. сontemplatio |
Цитата св. Гвігона: „Одного дня під час роботи я роздумував над духовними практиками людей. Раптом мені спало на думку чотири духовних етапи: lectio – читання, meditatio – роздуми, oratio – молитва, сontemplatio – споглядання. Це є драбина, по якій монахи піднімаються до Бога. Ця драбина має тільки чотири щаблі, але сягає аж до неба. Її ноги стоять на землі, але її верхівкою вона проходить через хмари аж до пізнання небесної містерії. […] Кожний етап, його значення, вагомість, залежність та підпорядкованість один одному вимагає від нас певних старань та зусиль. Однак радість і духовна користь від Lectio Divina затьмарює їх і вони здаються легкими і доступними.“ (Scala 1).
Від початків християнства і аж до Другого Ватиканського Собору Lectio Divina практикували лише монахи у монастирях. Однак отці Собору звернули особливу увагу на цей метод і дораджують кожному християнинові щоденно молитовно читати і розважати над Божим Словом.
„Тож необхідно, щоб духовенство – насамперед Христові священики, та інші, диякони чи катехити […] заглиблювалися у Святе Письмо через уважне духовне читання (Lectio Divina) і ретельне вивчення. Щоб лишень серед них не було таких, про кого сказано: ‘Пустопорожнім є проповідник cлова Божого, який проповідує назовні, а всередині не є його слухачем’. Він бо мусить […] ділитися з вірними […] невичерпними багатствами Божого слова. Також Священний Собор особливо закликає всіх християн […] до частого читання божественних Писань […]. Нехай лише пам’ятають, що читання Святого Письма має супроводжуватися молитвою, щоб склалася розмова між Богом і людиною. [..] як життя Церкви зростає завдяки постійний участі у таїнстві Євхаристії, так можна сподіватися й нового імпульсу для духовного життя зі зростанням пошани до слова Божого […]“ (Dei Verbum 25-26).
Папа Венедикт XVI виголосив у своїй промові 2005 року: „Я б, зокрема, хотів згадати й порекомендувати давню традицію Божественного читання: старанне читання Святого Письма, супроводжуване молитвою, приводить до такого близького діалогу, в якому той, хто читає, чує Бога та в молитві відповідає Йому з відкритим серцем. Я переконаний, що молитовне читання Святого Письма може стати для Церкви духовною весною оновлення.“
Для кращого розуміння методу молитовного читання пропоную докладніше розглянути кожний етап.
„Lectio Святого Письма є в пошуках радості вічного життя, meditatio відкриває цю радість, oratio випрошує її, а contemplatio смакує її. Христос каже: ‘Шукайте і знайдете, стукайте і вам відчинять’ (Мт 7,7). Отже шукайте в lectio і під час meditatio ви знайдете, стукайте в oratio і contemplatio вам відкриється. Lectio подає тверду їжу до рота, meditatio розчавлює i пережовує її, в oratio починає вона смакувати, але в contemplatio досягається радості її смаку“ (Scala 2) – так писав св. Гвігон.
Навчання і розважання над Святим Письмом завжди має сакраментальний характер. У читанні ми смакуємо самого Христа. Св. Єронім говорить: „Ми у св. Тайні Євхаристії їмо тіло і п’ємо кров Христа, але того самого Христа ми смакуємо, коли ми читаємо Його Євангеліє. Христос є Словом, яке поєднує в собі всіх і все (2 Кор 1,19-21; Євр 1,1). Читаючи Святе Письмо, людина уподібнюється до тих, які „знімають вуаль з Божого лику“ (пор. 2 Кор 3,16-18) і пізнають Бога. Адже за прочитаним словом криється предвічне Слово, вічний Логос Христос (Ів 1,1).
2. Чотири етапи Lectio Divina
2.1 LECTIO
Lectio (читання) – читання біблійного уривка декілька разів тихо, повільно i з острахом. Сам текст є важливим, тому необхідність відчути кожну складову прочитаного, прагнення почути «голос у тиші» зі слова або фрази, які щось означають для читача.
Lectio – читання – це «пильне проникнення духом у Святе Письмо». Декілька разів уважно прочитай текст, можна i вголос, аби самому почути те, що читаєш. Уяви собі ту чи іншу подію. Читання тексту має бути таким, щоб це Слово стало видимим. Читаючи текст, зверни увагу на те, що тебе вражає в ньому, що, можливо дивує, захоплює.
Підхід до lectio в західній Церкві основується на тому, що тут береться окремий уривок Святого Письма, над яким треба розважати, з яким треба молитися, на який треба споглядати. Натомість у східній Церкві була поширена інша практика (lectio continua). Тут не було певного обмеження чи зосередження на окремому уривку, але було прийнято читати священний текст доти, поки сам текст не почав промовляти, що якраз той вірш чи cлово Христа є сьогодні спрямоване до мене. І так практикувалося кожного дня.
Читач мусить бути просякнутим Словом, відкрити своє серце на Слово. Читання тексту має свою специфіку, тому що істину Божого Слова може зрозуміти лише той, хто своє особисте життя спрямовує на цю істину. Святе Письмо є формою життя віруючого християнина і є тісно пов’язане з життям того, хто написав, про кого написано і хто зараз на даний момент є читачем Слова Божого.
2.2 MEDITATIO
Читач повинен заглибитися в текст, в пошук пізнання захованої правди. „В Слові Божім шукай Боже серцe“ (cв. Григорій Великий). У слуханні Слова Божого читач проникає у його єство. І чим більше він проникає в себе, тим більше привідкривається для нього священний текст. У такий спосіб кожний раз, коли вдруге чи втретє перечитується текст, він читається завжди по-новому. Тоді читач вже не повторює мертві букви, але сам особисто духовно перемінюється. Живу вже не я, але живе у мені Христос – каже св. Павло (Гал 2,20). При зустрічі зі Cловом людина входить в іншу реальність і набирає іншої ідентичності, ідентичності, проникнутою вірою. Розважання історії спасіння людини Богом заставляє читача по-іншому ставитися та інтерпретувати власне життя. Meditatio є дуже особистим процесом.
2.3 ORATIO
Читання та розважання Святого Письма підштовхують до розмови з Богом. У молитві читач випрошує в Бога, щоб Він сам відкрив для нього священний текст і подарував йому пізнання правди. Якраз і завдяки такій молитві читання Святого Письма є духовним. Вивчення Божого Слова робить читача відкритим на Божий голос.
2.4 CONTEMPLATIO
Під час контемпляції сам Бог припідносить читача вище нього самого і дарує йому справжній смак від споглядання тексту. Цей дар породжує внутрішню духовну до тепер досі ще непізнану радість. У такий спосіб читач і те, що він прочитав, стають завдяки зустрічі з живим Богом одним цілим. Якраз така зустріч із Богом у Його Слові формує i має вплив на віру читача. Зустріч і бажання відчувати близькість Бога відбувається через Христа і в особі Христа; в спогляданні його життя, адже в ньому виповнилося і стало доступним кожне слово.
Отож підсумовуючи вище сказане: lectio означає досліджувати; meditatio – шукати; oratio вимолювати; contemplatio – смакувати.
3. Oсновні принципи в духовному читанні
Якщо читач щиро бажає дозволити Богові діяти в ньому через Його Слово, тоді він може зробити для себе певний дослід, а саме:
| 1. Подивляння | 2. Зворушення | 3. Зобов’язання | 4. Довір’я. |
Я подивляю і сам відкриваюся на Боже Слово, читаючи священний текст. Ніколи не можна трактувати Святе Письмо як газету, читаючи яку я володію інформацією.
Цей перший принцип подивляння породжує в читача відчуття зворушення. Боже Слово торкається його серця і його єства. І тут відходить повністю на задній план нейтральність чи дистанція до тексту. Читач переймається і починає думати, що те, що текст описує стосується його самого. У наступному кроці – Зобов’язання – спонукає читача до дії. Те, що він прочитав, подивляв і чим був зворушений, він повинен втілити у своєму особистому житті. У такий спосіб Lectio Divina стає дісною живою реальністю, моментом переображення. Завершальним у цьому стає відчуття довір’я. Дитячого довір’я до Того, Хто тут і зараз промовляє до мене і Якому я дозволяю діяти в мені.
4. Труднощі під час Lectio Divina
Часто під час Lectio Divina читач стикається з певними труднощами, які його знеохочують або провокують припинити читання Святого Письма, мовляв, я і так не дуже багато що розумію. Щоб цього не сталося, читач мусить бути свідомий таких труднощей, щоб остаточно не впасти у зневіру.
До можливих труднощів залічуються:
- Нетотожність того, що я читаю з тим, що я роблю, думаю і як я живу.
- Незрозумілість, тобто я розумію текст як пережиток минулого і тому він не має ніякого впливу на мене. Він є не важливим, застарілим і тяжким до розуміння.
- Ефект самозахисту, а саме: я уникаю прямого діалогу з текстом, адже він заставляє мене внести певні коректури в моє життя. Щоб не бути змушеним таке робити, краще закритися в собі.
5. Практичні поради для розважання над Святим Письмом
До духовності християнина належить не тільки читати Святе Письмо але і жити ним. Питання, яке кожен мусить для себе поставити: яку роль відіграє для мене Біблія? Де саме стоїть у моїй оселі/кімнаті Біблія: на особливому місці чи, можливо, на поличці серед інших звичайних книжок? Як я ставлюся до Біблії: з пошаною і острахом? Чи я цілую Біблію, коли починаю чи завершую читати?
5.1 Приготування до розважання
ТЕКСТ: Буду я читати за порядком, починаючи зі Старого Завіту, чи, можливо, я хочу розважити ще раз над текстом, наприклад, недільного Євангелія?
ЧАС: Коли саме і як довго я хочу розважати? Найкраще практикувати в один і той самий час.
МІСЦЕ: Де я хочу розважати? Можливо, треба найперше прибрати кімнату для належного розважання. На місці моєї особистої молитви має бути все відповідне.
5.2 Налаштування на розважання
- Усвідомлення Божої присутності: Бог є поруч тут і тепер, де я хочу молитися і розважати.
- Зайняти зручну позицію тіла: сидячи, на колінах, ідучи…
- Зібратися з думками: низько прикловивши голову, просити Бога дарів Святого Духа, щоб бути спроможним їх прийняти.
- Молитва: наприклад, Царю Небесний.
5.3 Pозважання
1. Прочитай уголос священний текст і прислухайся до нього; спробуй перейнятися написаним. Ось що розповідає прочанин духовному отцеві: „Уважно вивчаючи Святе Письмо, можна зробити ще й інші відкриття таїнственних пізнань, утаєнних в Божому слові, яких не помічаємо, коли, кваплячись, читаємо його. Чи ти зауважив тепер, як премудро і послідовно розкриває Новий Завіт Господа нашого Ісуса Христа свою настанову про молитву, що ми тепер і прослідкували? В якому дивному порядку й послідовності розміщена ця настанова у всіх чотирьох Євангелістів! Ось, наприклад, у святого Матея бачимо вступ, або передмову до молитви, її форму, умови і т. д.; читаючи далі, у святого Марка знаходимо приклади; у святого Луки – притчі, а у святого Йоана – таїнственне вправляння у внутрішній молитві, хоча й у всіх Євангелістів (стисліше або детальніше) все це міститься. В Діяннях описана практика і наслідки молитви; в Апостольських Посланнях, як і в самому Одкровенні, численні речі нерозривно пов’язуються з молитвою!.. Ось чому я і задовольняюсь одним тільки Євангелієм на всіх дорогах душеспасенного життя.“[3]
2. Читай дуже уважно слово за словом і подумай, чи ти все розумієш. Запам’ятай собі питання, які тебе турбують. Чи ти внутрішньо згідний із текстом, можливо, текст викликає у тебе почуття страху? Які ти маєш бажання?
3. Вправляння сили волі. Спробую роздумати над прочитаним, постарайся згадати можливу подію чи ситуацію власного життя, які співпадають або є подібними до прочитаного.
4. Застановися над віршем, який є для тебе важливим, який тебе зворушив, здивував і який до тебе промовляє. Яке значення він має для тебе і твого життя?
5. Цей вірш, або слова (напр., Прийдіть до мене всі втомлені і обтяженні… Мт 11) повторюй подібно до Ісусової молитви, усвідомлюючи Божу присутність.
5.4 Завершення розважання
- Ще раз запитай себе, що бажав, за чим я маю тугу?
- Не бійся говорити Богові про те, що тебе на даний момент турбує, чим ти спривожений, незадоволений або ображений.
- Завершуй розважання короткою молитвою, схиливши голову перед Господом.
6. Особисте відкриття Божого Слова
6.1 Жити Словом
Всі вищенаведені вказівки для розважання над Святим Письмом є тільки допомогою для читача. Як „слуги Слова“ (Ді 6,1-4) необхідно сприймати Святе Письмо не тільки розумом, але і серцем. Адже вивчення Божого Слова тільки розумом, без особистої віри, веде радше до наукових трактатів, але не будує людину жити Словом. Святий Амврозій говотить: „Чому ти не посвячуєш свій вільний час читанню Святого Письма? Чому не звертаєшся до Христа? Чому не спілкуєшся з Ним, до Нього не прислухаєшся? Адже ти розмовляєш з Ним, коли ти молишся, прислухаєшся до Нього, коли ти читаєш Святе Письмо“ (PG 16,50 А).
А св. Йоан Золотоустий каже: „Тому, саме тому ми стали літепними, бо не читаємо за порядком всі Святі Писання, мовляв, деякі частини є яснішими і корисливішими. В такий спосіб ми надаємо більшу вагу одній частині і применшуємо іншу. Через те і закрадаються до нас різнородні єресі“ (PG 51,187).
6.2 Словом Божим молитися
Святі отці часто порівнювали молитву-читання Святого Письма з Божественною Літургією. Між цими двома елементами вони бачили нерозривний зв’язок. Св. Августин переконаний, що немає жодного місця у Святому Письмі, яке б не вказувало на Христа (PL 37,1804). Тому, читаючи Святе Письмо, ми причащаємося Христа так, як ми це робимо під час Св. Літургії і не тільки через те, що Писання свідчить про Христа, але радше через те, що в Христі Святе Письмо знаходить своє сповнення. Для св. Єроніма „св. Євангеліє є Тілом Христа“ (PL 23,1092А). Григорій Назіанський пише: „Ми причащаємося Агнця Божого, коли ми читаємо писання“. A Ориген заохочує до достойного ставлення до Святого Писання.
„Ми мусимо ставитися до Євангелія так само, як i до Св. Євхаристії“ (Homilien zu Exodus 13 [SC 16,263]). Цитата: „Всі ви, які причащаєтеся Святих Тайн і добре знаєте, що коли вам подається св. Тіло Господа, тоді необхідно приймаєте Його з надзвичайною побожністю i острахом, щоб бува найменша частичка не впала на землю. Якщо ж ви так поступаєте з Св. Причастям – що є дуже похвальним – як тоді ви можете казати, що недбале ставлення до Слова Божого є меншим гріхом у порівнянні з Св. Причастям.“[4]
Саме тому, покликаючиcь на давню традицію Церкви і св. Отців, Дрyгий Ватиканський Собор в Догматичний конституції про Боже Об’явлення (Dei verbum 21) наголошує на важливості Святого Письма для всіх християн. Цитата: „Церква завжди свято шанувала Божественні Писання, як і саме Тіло Господнє; вона ніколи не припиняє, особливо в Літургії, приймати хліб життя із трапези слова Божого і Тіла Христового й подавати його вірним. Церква завжди вважала і вважає Святе Письмо, разом зі Священним Переданням, найвищим правилом своєї віри, бо, натхненні Богом і раз та назавжди закріплені на письмі, вони незмінно подають слово самого Бога й озвучують у словах проpоків та апостолів голос Святого Духа.“
Розважання над Мк 1,34-39
Якже настав вечір, по заході сонця, почали приносити до нього усіх недужих та біснуватих.
Усе місто зібралося перед дверима.
І він оздоровлював чимало недужих на різні хвороби, а й бісів багато вигнав, але заборонив бісам говорити, вони бо про нього знали.
Уранці ж, іще геть за ночі, вставши, вийшов і пішов на самоту й там молився.
Та Симон і ті, що були з ним, поспішили за ним,
знайшли його й кажуть до нього: Усі тебе шукають.
Він же відповів їм: Ходімо деінде, у сусідні села, щоб і там проповідувати, бо я на те й прийшов.
І він пішов і проповідував в їхніх синагогах по всій Галилеї, і виганяв бісів.
Екскурс: Egbert-Codex / Codex Gertrudianus
Ко́декс Гертру́ди (також відомий як Кодекс Егберта, Кодекс Тріра та Молитовник Гертруди) – ілюмінований рукопис, написаний в ХІ ст., що зберігається в муніципальному музеї міста Чивідале, Італія (inv 4545, cod: Ms.CXXXVI).
Спочатку Псалтир створили ченці абатства Рейхенау в кінці X століття для архієпископа Егберта з Тріра. В середині XI століття книга перейшла до Гертруди, чоловіком якої був Ізяслав, син Ярослава Мудрого.
Гертруда привезла до Києва манускрипт як частину свого приданого близько 1050 року. По її смерті на початку ХII ст. Псалтир за династичними зв’язками знову потрапляє до Польщі. Ймовірно королева Саломея, дружина Болеслава ІІІ, пожертвувала книгу в монастир міста Цвіфальтеї у Вюртемберзі. Далі Псалтир переходить до Єлизавети Угорської (бл. 1229 р.). Її дядько Бертольд був патріархом Аквілеї і мав резиденцію (північна провінція Італії).
Гертрудa додала до кодексу свій латинський молитовник (близько 90 молитов, ймовірно записаних рукою самої Гертруди), а після прибуття Гертруди до Києва в рукопис додано п’ять мініатюр візантійського письма. У результаті книга стала являти собою дивовижне сплетіння романських і латинських традицій. Додані в Києві мініатюри є оригінальними місцевими роботами, так на одній вміщено зображення шанованої київської ікони Богородиці «Печерської».
Pозважання над мініатюрою архієпископа Егберта
Сам Егберт (950-993) був сином Дірка ІІ, графа Голландії. Після навчання в аббатсві Egmond він виховувався при дворі Бруно I, архієпископа Кельна, а в 976 Егберт став канцлером біля короля Отто II. Однак через рік (977) його висвячують на єпископа Трірської архиєпархії. Помер він в 43 роки і за 16 років управління архиєпархією причинився до її відродження та оживлення монашого життя. Він дав нові імпульси тодішньому мистецтву і архітектурі.
Пояснення
Одна із мініатюр відомого кодексу представляє архієпископа Егберта під час його інтронізації.
Егберт облачений у священичі ризи.
Він прикловив свою голову перед Словом Божим.
На рівні серця він тримає Слово як найцінніший скарб у його руках.
Ціле його тіло нахиляється перед Словом.
Егберт знає: Слово зцілює і освячує його.
Як доказ освячення він має чотирикутний німб.
Слово Боже сіяє золотом.
З острахом Божим тримає Егберт найцінніше – Слово.
Егберт тримає Слово лівою рукою, яка загорнута в ризи на знак поклоніння.
Права рука натомість є відкрита, вказуючи на готовність діяти.
Отже, Егберт не тільки хоче поклонитися Слову, але це Слово втілити у власне життя.
Доказом такої готовності діяти є його стопи, які на цілу ширину стихаря готові іти…
Він хоче іти і проповідувати Слово, хоче достукатися до серця всіх людей…
Широко розплющенні очі є повні надії і сподівань.
Егберт тримає Слово, не ховаючи його від інших…
Своєю поставою і манерами пропонує всім слухачам зайняти таку саму позицію і готовність…
Тому що кожен мусить стати „листом Христа“ (пор. 2 Кор 3,1-3) „Біблією“, яка би читалася іншими.
[1] Пор. http://eeparchy.com/wp-content/uploads/2016/02/Vibrant-Parishes-Guide-ukr.pdf
[2] Пор. M. Schneider, Lectio divina. Leben mit der Heiligen Schrift, Köln 1997.
[3] Щирі розповіді Прочанина своєму духовному отцеві, Львів 2008, 67.
[4] Origenes, Geist und Feuer, hg. von H. Balthasar, Salzburg 21952, 371.